Базиліка святого Івана на Латерані: Христовий тріумф
Maria Milvia Morciano – Ватикан
У базиліці святого Івана на Латерані, найстарішій на Заході, тріумфує Воскресіння Христове. Це добре помітно навіть здалеку: у верхній частині церковного фасаду стоїть статуя Воскреслого, Який піднімає руку і простягає долоню, притягаючи до себе людство. Базиліка з'єднана прямими довгими лініями з базиліками Santa Maria Maggiore та Santa Croce in Gerusalemme. Перша представляє Різдво, а друга свідчить про страсті і смерть нашого Господа; разом вони утворюють духовний трикутник, який розповідає про Христа.
Спочатку базиліка була посвячена Христу Спасителю, потім за Папи Григорія Великого були додані святі Іван Євангелист та Іван Хреститель. Її називають матір'ю всіх церков: це перша церква, збудована за розпорядженням імператора Костянтина після його перемоги біля Мільвіанського мосту в 313 році. Християни вперше отримали можливість перестати ховатися і вільно сповідувати свою віру саме тут, у цій базиліці.
Духовний зв’язок з іншими місцями Риму
Урбаністичні сполучення створюють духовний зв'язок, який посилюється в просторі, єднаючись з іншими священними місцями Риму, а особливо з базилікою Святого Петра. З місця поховання князя апостолів, власне, вирушала процесія інтронізації Папи, яка закінчувалася в базиліці святого Івана на Латерані вступом на престол Єпископа Риму. Цей маршрут, вперше задокументований у 858 році з Папою Миколою I, дуже символічний, оскільки він також проходив повз Колізей, місце мучеництва перших християн, і Капітолійський пагорб, уособлення влади Римської імперії, а згодом муніципалітету Риму.
Під час другого Ювілею, того, що відбувався 1350 року, Папа Климент VI додав Латеранську базиліку до відпустових поряд із базиліками свого Петра і святого Павла. Згодом паломницькі ювілейні маршрути розгалужувалися, розпочавши від базиліки Пресвятої Марії, яка стала четвертою обов’язковою для відвідування, щоб отримати індульгенцію.
Між базилікою Святого Петра та базилікою святого Івана на Латерані
Під час першого Ювілею Папа Боніфатій VIII ще жив на Латерані, і його булла «Antiquorum Habet Fida Relatio» була датована 17 лютого 1300 року із зазначенням резиденції, відповідно до канцелярських правил. Однак через кілька днів Папа вирішив проголосити її вдруге і внизу булли написав «Datum Romae apud S. Petrum», тобто «дана в Римі при базиліці Святого Петра». Це балансування між двома полюсами, Ватиканом і Латераном, яскраво демонструє Петрів характер, яким, згідно з Боніфатієм, повинен був характеризуватися Ювілей, а також непереборне притягання, яке святиня за Тибром здійснювала щодо вірних, які йшли молитися до гробу Апостола і вшановували славнозвісну Хустку Вероніки. Все це було скріплено 22 лютого, у свято катедри святого Петра, коли Папа Боніфатій прибув до базиліки Святого Петра і в урочистий спосіб, одягнений у розкішні шати, проголосив ювілейну індульгенцію та поклав буллу на вівтар Апостола.
Фреска Джотто
Типовим символом Ювілею є фрагмент фрески на першій колоні справа в базиліці святого Івана, де зображено Папу Боніфатія VIII, який стоїть на лоджії в момент благословення або проголошення, що зазвичай інтерпретується як акт проголошення Ювілею. За копією Якопо Ґрімальді, що зберігається в рукописі Амброзіанської бібліотеки, можна реконструювати первісний вигляд фрески, яка значно більша за відомий фрагмент: Папа Боніфатій промовляє до натовпу з висоти латеранської лоджії, його оточують клирик і кардинал, ймовірно, Франческо Каетані. За межами папського балдахіна стоять численні духовні особи, розташовані двома симетричними групами праворуч і ліворуч. Історик Онофріо Панвініо також у 1570 році згадував, що ця картина була частиною справжнього живописного циклу разом із «Хрещенням Костянтина» та «Зведенням Латеранської базиліки», уточнюючи, що початкове місце розташування було в лоджії, яка називалася pulpitum Bonifacii, що відповідає сьогоднішній Лоджії благословень, яка в початкованому варіанті була споруджена на доручення того ж Папи на передній частині палацу, прибудованого до стародавнього Латеранського собору. Замовлення фрески датується часом першого Ювілею або, в усякому разі, приблизно 1300 роком.
Унікальність архибазиліки
Базиліка була серцем комплексу навколишніх будівель, що називався Патріархією, де жили Римські Папи, починаючи з часів Костянтина, за винятком Авіньйонського періоду від 1309 до 1377 року. Наприкінці XIV століття папський двір почав переїжджати до Ватикану, також тому, що фортеця Кастель-Сант-Анджело гарантувала неприступний захист у часи небезпеки.
Важливість, навіть винятковість Латеранської базиліки виражається вже в її визначенні, яке можна знайти в написах на головному фасаді: Omnium Urbis et Orbis Ecclesiarum Mater et Caput, тобто Мати і глава всіх Церков міста і світу. Вона відображена в джерелах, починаючи з Liber Pontificalis: «Багата і блискуча золотом і мармуром, наслідуючи палац цезарів, базиліка була названа aurea». У своєму географічному словнику арабський вчений Якут, який жив між XII і XIII століттями, описуючи вражаючі пам'ятки Риму, складає список церков і приписує базиліці святого Івана, яку він називає Ecclesia universalis, тобто, церква народів, найбільше значення.
Якут додає, що храм святого Івана є також найкоштовнішою церквою, і з захопленням описує його незліченні двері, сорок з яких виготовлені з золота, ліс колон з чудового мармуру або позолоченої бронзи, вівтар, всипаний смарагдами, і ще більше позолочених статуй з рубіновими очима. Він не зупиняється на реліквіях, за винятком тих, що належать до єврейської сфери, таких як жезл Мойсея, залишки скрижалей Закону і ковчег Заповіту. Століттями раніше «Liber Pontificalis» також говорила про пожертви, які зробив Костянтин, щоб надати імператорської пишноти.
У постійному розвитку
Сучасне планування відповідає плану Костянтинової базиліки і розділене на п'ять нав. З плином часу вона завжди була оздоблювана творами мистецтва великої цінності, в тому числі завдяки пожертвам, які дуже добре засвідчені джерелами, такими як «Liber Pontificalis». З часом вона зазнала руйнувань і пограбувань. У 1300 році, за Боніфатія VIII, з нагоди першого в історії Ювілею були розпочаті нові роботи, а до Ювілею 1650 року Папа Інокентій X знову доручив провести цілковиту реорганізацію. Відповідальним архітектором був призначений Борроміні.
З кінця 1702 року в нішах борромініанських колон були встановлені статуї дванадцяти апостолів, здебільшого натхненні малюнками художника Карло Маратта. Папа Климент XII додав грандіозний фасад, увінчаний п'ятнадцятьма величезними статуями, спроектований Алессандро Ґалілеєм і завершений у 1734 році. Останні великі перебудови відбулися за часів Пія IX у XIX столітті, який відновив скинію та сповідальню, а потім за Лева XIII, який доручив архітекторові Франческо Веспіньяні між 1876 і 1886 роками знести апсиду і відбудувати її більш позаду.
Реліквії
Та саме реліквії найбільше зацікавлюють і приваблюють паломників. Згідно з джерелами, жодна церква не мала більше реліквій, ніж базиліка святого Івана. Найціннішими реліквіями залишаються голови Петра і Павла, увічнені у срібних погруддях, розміщених високо і видимих крізь позолочену решітку, над перемичкою, що підтримує склепіння готичного ківорію, виготовленого Джованні ді Стефано в 1367 році. Ці погруддя-реліквіарії були виготовлені на початку XIX століття, тоді як оригінальні, виготовлені 1370 року за понтифікату Урбана V (1362-1370), були переплавлені наприкінці XVIII століття для сплати військових репарацій наполеонівській Франції згідно з Толентинським мирним договором 1797 року. Крім того, мармуровий вівтар містить у собі другий дерев'яний, на якому, згідно з переказами, служив Святу Месу апостол Петро. Ця остання реліквія виступає контрапунктом до залишків стола, також деревʼяного, з Тайної Вечері, розміщеного ліворуч від головного вівтаря в закритій кімнаті. Безсумнівно, що присутність цих двох схожих реліквій в одній базиліці надає змісту важливому символізму: безперервності таїнства Євхаристії, від Христа до Петра.
Святі Двері базиліки святого Івана
У 2000 році, з нагоди Ювілею, Іван Павло ІІ вирішив оснастити Латеранську базиліку новими Святими Дверми. Робота скульптора Флоріано Бодіні, учня Франческо Мессіни, має одну бронзову стулку розміром 3,6 метра завширшки і 1,9 метра заввишки. Через усі двері проходить великий хрест. Вгорі зображений Христос зі скорботним обличчям і великими опущеними руками, а внизу – Богородиця яка ніжно обіймає Сина, Який благословляє правицею. Внизу розміщено папський герб. Над дверима висять меморіальні таблиці, кожна з яких відзначає проходження Папи через Святі Двері з нагоди попередніх ювілеїв. Вони прості, невеликі, але зворушливі, ще й тому, що кожна з них написана епіграфічними літерами, характерними для кожного відповідного періоду, позначаючи час. Ці двері катедрального собору Римської дієцезії будуть відкриті 29 грудня, разом із відкриттям Святого Року в катедральних соборах всього світу.
