Проповідник Папського дому: довіра святого Йосифа приводить до більшої любові

о. Яків Шумило, ЧСВВ – Ватикан

«Довіра – це не наївний оптимізм, а відважний вибір, який випливає з глибокого бачення дійсності, що зберігає надію навіть у важкі моменти», – сказав проповідник Папського дому о. Роберто Пазоліні, капуцин, проповідуючи у п’ятницю, 13 грудня 2024 р., для Святішого Отця та Римської курії в залі Павла VI. У другій проповіді під назвою: «Двері довіри», проповідник роздумував над поставами юдейського царя Ахаза, римського сотника та святого Йосифа Обручника.

Бог поважає свободу людини

Говорячи про царя Ахаза, о. Пазоліні зазначив, що він був монархом, який не довіряє Богові, де замість того, щоб залишатися в Єрусалимі, як наказував пророк Ісая, воліє вступити в союз з Ассирією, опинившись в її васальній залежності. Як зазначив проповідник, Ахаз не вірить у Боже провидіння, але, незважаючи на це, Бог не відвертає від нього свого погляду, а навпаки: момент недовіри монарха відкриває пророцтво про Еммануїла: «Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс. 7,14).

Отож, за словами о. Пазоліні, Бог залишається близьким до нас навіть тоді, коли ми виявляємось негідними довіри. «Бог поважає нашу свободу і радіє, коли ми використовуємо її, щоб уподібнитися до Нього. Він поважає цю свободу навіть тоді, коли ми вирішуємо замкнутися в собі і в егоїзмі, – зауважив проповідник. – Однак, якщо ми відвертаємося від Його погляду, Бог не може відвернути Свого погляду від нас».

Приклад людяності та відкритості

Говорячи про римського сотника, о. Пазоліні зауважив, що він, хоч був поганином, однак вирішує довіритись Ісусові і просить Його зцілити свого хворого слугу. Ба більше, він намагається не завдавати Христові неприємностей з огляду на ритуальні особливості юдаїзму, кажучи: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає» (Мт. 8,8), що виражає велику довіру до Бога.

Крім того, довіра сотника, зазначив проповідник, є проявом людяності та «сильним нагадуванням для нас і для наших шляхів віри», на яких ми часто опиняємося «закритими, недовірливими і егоїстичними». Тому бути віруючим ніколи не може призвести до зменшення, але завжди і тільки до «помноження нашої людяності і збільшення нашої любові».

Таким чином, віра в Бога та увага до ближнього не є відокремленими один від одного. Навпаки, йдеться про те, щоб «завжди знаходити час і спосіб поставити себе на місце іншої людини», йти за Господом, Який ніколи не ставить нас у незручне становище, «навіть тоді, коли ми впадаємо в гріх», адже «є світлом, яке завжди світить, навіть у темряві».

Святий Йосиф як ікона довіри

Відтак Проповідник Папського дому звернув увагу слухачів на святого Йосифа, якого Папа Франциск називає «іконою довіри». Він зазначив, що хоч святий Йосиф був спантеличений неймовірною вагітністю Марії, він не реагує гнівом, не тікає, але залишається й підтримує найслабших: Богородицю і дитину. За словами о. Пазоліні, довірившись Господу, він зрозумів дещо важливе: необхідно любити більше, ніж він собі уявляв.

Приклад Йосифа залишається актуальним і для нас, коли ми опиняємося в складних ситуаціях, охоплені панікою або гнівом, ми не зупиняємося, щоб подумати, а лише намагаємося уникнути проблеми, боячись «подивитися реальності в обличчя». Однак найбільш справжнім актом справедливості буде «не виправлення того, що нас дратує або не подобається, але в спробі змінити себе, переформувати наші очікування відповідно до потреб або труднощів тих, хто нас оточує».

Підсумовуючи, о. Пазоліні зазначив, що, подібно до святого Йосифа, у вирішальні та найтемніші моменти нашого життя, коли здається, що ми втрачаємо щось надзвичайно важливе, Бог завжди сяє світлом, стимулюючи нашу творчість і навчаючи нас не відмовлятися від своїх мрій, але жити ними по-іншому.