Благодійний Фонд «Маленькі мрії»: сироти вчать нас довіряти і бути вдячними

Члени благодійного фонду «Маленькі мрії», заснованого у 2020 році у Львові, розповідають, як війна змусила їх переосмислити свої цілі: попри біль втрат, діти-сироти вчить нас, дорослих, з упевненістю дивитися в майбутнє.

Світлана Духович – Ватикан

«Іноді через війну ти виснажений емоційно і переживаєш стрес, і коли ми приїжджали до дітей, то ми, навпаки, заряджалися. Тобто ми даруємо їм свій час і енергію, але вони дуже багато дають – свою безпосередність і погляд, це погляд надії на майбутнє», – ділиться Любов Боднар, голова благодійного фонду «Маленькі мрії». Заснований у 2020 році у Львові, цей фонд об'єднав волонтерів, які відвідують сиротинці, щоб створити простір, де діти та підлітки, які там живуть, могли висловлювати та реалізовувати свої мрії не лише про матеріальні речі, але й про те, щоб стати щасливими та щедрими людьми. В інтерв'ю ватиканським ЗМІ Любов разом з чотирма волонтерами розповіла, як змінилася їхня діяльність з початком широкомасштабного російського вторгнення і як вони стараються допомогти полегшити тягар, який покладений життям на тендітні плечі дітей-сиріт і який став ще тяжчим під час війни.

Члени благодійного фонду "Маленькі мрії"
Члени благодійного фонду "Маленькі мрії"

«З початком повномасштабного вторгнення наша діяльність збільшилася в рази, – розповідає голова фонду, – оскільки окрім допомоги дітям-сиротам ми почали допомагати також внутрішньо переміщеним особам, а також дітям у прифронтових зонах. На жаль, кількість дітей, які постраждали внаслідок війни, зростає, а також дітей, які втратили батьків в часі війни.

Минулого літа фонд «Маленькі мрії» організував відпочинок в Італії для групи українських дітей, які втратили батьків. Ініціатива стала можливою завдяки підтримці Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії. «Було дуже цінно бачити, як діти можуть змінюватися і відкриватися, перебуваючи в іншій обстановці біля моря, де вони отримали підтримку і надію на майбутнє».

Діти на канікулах в Італії, організованих фондом "Маленькі мрії"
Діти на канікулах в Італії, організованих фондом "Маленькі мрії"

Для молодих українських волонтерів, які живуть і працюють в умовах постійного стресу, не завжди легко знайти правильні слова для дітей, які пережили великий біль – втрату найріднішої людини. «Для всіх нас широкомасштабне вторгнення було схоже на момент клінічної смерті, – розповідає психолог фонду Олександра Дружиніна. – Життя розділилося на “до” і “після”. Ми розуміли, що нашого життя “до” більше не існує і що ми повинні жити по-новому, а це означає, що ми повинні піклуватися одні про одних. Ми всі закочували рукави і вантажили, відвантажувати і робили усю важку необхідну роботу для того, щоби хтось на сході країни зміг отримати частинку твоєї теплоти. І, насамперед, тут важливий погляд, яким ти дивишся, і руки, які ти протягаєш до дитини. Якщо вони відчувають твоє тепло, то фактично слова не потрібні».

«Щоразу, коли ми відвідуємо сиріт, ми робимо це не лише для того, щоб привезти їх щось, але й щоб подарувати їм емоції щастя, – ділиться Марта Сюта, яка вже приблизно три років є волонтером у фонді «Маленькі мрії». – Наприклад, одного разу ми разом з ними садили дерева, часто організовуємо різні конкурси та інші заходи. Я завжди з радістю перериваю свою повсякденну рутину, щоб відвідати цих дітей на вихідних або організувати для них якесь свято. Це завжди радість».

«Часто через війну ти виснажений емоційно і переживаєш стрес, і коли ми приїжджали до дітей, то ми, навпаки, заряджалися, – додає Любов Боднар. – Тобто ми даруємо їм свій час і енергію, але вони і дуже багато дають, вони дають свою безпосередність і поглядом: це погляд надії на майбутнє. В них немає зневіри. Навіть якщо ми, дорослі, не знаємо, куди це все приведе, як воно все буде, дивлячись на дітей, які тебе обіймають і дарують тобі надію і тепло, ти думаєш: “Ну, ні. Треба йти далі”».

Під час літнього табору в Італії
Під час літнього табору в Італії

Організація літніх таборів за кордоном, подорожей чи інших заходів – це лише одна – видима – сторона діяльності молодого фонду «Маленькі мрії». Невидимий бік – це оформлення документів, навчання волонтерів, фандрейзингом та звітність. Українське суспільство в цілому, а також волонтери стикаються з безпрецедентними викликами, що включають юридичні питання стосовно дітей-сиріт. Лише один випадок, про який розповіла нам голова фонду, дає зрозуміти, скільки питань потрібно вирішити, щоб допомогти цим дітям хоча б на деякий час відволіктися від своїх страждань. Йшлося про двоє дітей, чия мати загинула в результаті атаки безпілотника, а батько отримав важкі поранення. Щоб взяти дітей на канікули до Італії, потрібно було знайти когось, хто б поїхав за місцем їхнього проживання і допоміг з документами, щоб отримати для них дозвіл на виїзд за кордон.

«Ми намагаємось всіляко сприяти тому, щоб діти, які зараз переживають дуже важкі часи, як і всі ми, хоча б зі сторони держави, на законодавчому рівні були забезпечені всім необхідним, – підкреслює Надія Зубік, юрист фонду. – Найбільша проблема полягує в тому, що наше законодавство, як і вся країна, не була підготовлена до війни. Тобто немає чіткої методології дій, яких би ми могли дотримуватись в таких умовах. Але оскільки в цих обставинах ми вже живемо певний період, то законодавство доопрацьовується, удосконалюється. Звісно, що потрібно запроваджувати багато змін і потрібно більше дослухатись до нас, волонтерів, зважати на нашу думку». Голова фонду додала, що як громадська організація, вони беруть участь в громадських слуханнях, які відбуваються в Україні. «Час від часу Міністерство соціальної політики також збирає різні сектори – і державний сектор, і громадські організації, інституційні організації – для того, щоб обговорити, які саме труднощі виникають в часі перебування дітей в закладах інтернатного типу чи в сиротинцях. Також ми маємо близьку співпрацю з Центром Опіки Сиріт в нас у Львові. Тобто маємо де висловити свою думку і свої пропозиції», – зазначила вона.

Ще один виклик для українських волонтерів, і не лише для фонду «Маленькі мрії», полягає в тому, що стає дедалі важче знаходити благодійників і кошти для фінансування проектів. «На початку війни, – розповідає PR-менеджер Марта Дацко, – на початку повномасштабного вторгнення з'явилось дуже багато нових фондів, тому що допомога прибувала з усюди і її було дуже багато. І для цього не потрібно було докладати зусилля, щоб її отримати. Але наш фонд існував вже до того, тому ми завжди працюємо над тим, щоб залучити якихось нових партнерів і отримати якусь допомогу і з інших міст, і з інших країн». «Тут ключовий момент полягає в тому, – пояснює голова фонду, – щоб репутація, яку має фонд, була підтримана за рахунок прозорості, відкритості і повної звітності партнерам. Тобто немає значення, що ти отримав: чи це було десять ящиків гуманітарної допомоги у вигляді речей, чи це фура дитячого харчування, чи, наприклад, кошти на якийсь певний проект, – це все повинно мати звітність. І так ми і робимо від самого початку діяльності нашого фонду. Окрім того, варто підкреслити, що діяльність нашого фонду повністю ґрунтується на волонтерстві: ми всі є волонтерами, тобто ми не маємо заробітних плат. Кожен волонтер фонду працює на своїй роботі і уже в вільний від роботи час або на вихідні ми робимо те, що робимо для фонду».

У трагічних обставинах взаємна підтримка має вирішальне значення для всіх людей. Ще більше це стосується найменших, найуразливіших. «Найважливіше для дітей – щоб кожна акція, яку ми робимо, не була короткотривалою, тобто щоб вона не була як блискавка, а щоб підсвічування і тепло було постійним, – ділиться Олександра. – І для цього ми створюємо постійний контакт і зв'язок. У нас є чати, де ми далі спілкуємося з дітьми, ми вітаємо їх з днем народження, діти показують свої поробки, розповідають про поїздки. Хтось пише, що має контрольну, і ми усі підтримуємо цю дитину. Тобто важливо, щоб діти відчули теплоту нас усіх».

Члени фонду "Маленькі мрії" з дітьми-сиротами
Члени фонду "Маленькі мрії" з дітьми-сиротами

Любов Боднар ще раз пригадала, діличись з дітьми теплотою, ми отримуємо взамін набагато більше. «Кілька років тому на Різдво, – розповідає вона. – Ми вирішили відвезти дітей із сиротинця в одному із на свято до Львова. Як тільки ми виїхали, діти перехрестилася і проказали помолитву. Вони розповіли, що навчилися робити це щоразу на початку поїздки. Ми всі були вражені спонтанністю і глибиною їхньої віри. У той момент ми зрозуміли, що ці діти вчать нас чомусь простому, але дуже важливому: довіряти, бути щасливими і вдячними».

 

20 грудня 2024, 18:36